Терапія, основана на довірливих відносинах (TBRI): принципи та практика

Терапія, основана на довірливих відносинах (TBRI): принципи та практика

Вступ

Численні дослідники задокументували факт, що серед дітей, які мають емоційні та поведінкові розлади, є непропорційно велика кількість усиновлених дітей, часто внаслідок обставин їхнього життя до усиновлення. Незважаючи на те, що вони знаходяться у стабільних і турботливих сім’ях, ці діти продовжують залишатися в групі підвищеного ризику щодо поведінкових проблем.

Нещодавній мета аналіз звітів про поведінкові проблеми серед дітей, — усиновлених міжнародно, усиновлених у межах країни та неусиновлених контрольних груп, — виявив, що усиновлені діти мали більше поведінкових проблем (як внутрішніх, таких як депресія, так і зовнішніх, таких як агресія), а також значно частіше зверталися за послугами в сфері психічного здоров’я, ніж неусиновлені діти¹. Крім того, багато з цих дітей залишаються у групі ризику щодо порушень, пов’язаних зі стосунками, через їхній досвід насильства, занедбання та/або травми.

Протягом останнього десятиліття наш Інститут розвитку дитини був зосереджений на створенні інтервенцій (терапій), заснованих на дослідженнях. Таким чином на основі наших досліджень, а також досліджень інших науковців, ми синтезували терапію, засновану на емоційної прив’язаності, яка називається Trust-Based Relational Intervention® (TBRI®) — Терапія, основана на довірливих відносинах. ТОДВ виявилася ефективною у допомозі дітям зцілитися і була успішно застосована в домашньому середовищі, школах, дитячих будинках та закладах стаціонарного лікування.

Батьки та фахівці, які пройшли навчання з TBRI®, здатні допомагати своїм усиновленим або прийомним дітям (а) зцілюватися від травм, пов’язаних з минулими стосунками, та (б) розвивати позитивні стосунки й поведінку.

TBRI® складається з трьох головних принципів інтервенції, і ця стаття надає короткий огляд цих принципів, а також декілька прикладів того, як кожен принцип може бути застосований.

Принципи наділення спроможністю (Empowering Principles) спрямовані на (а) задоволення базових потреб дитини, таких як зволоження, поживне харчування та фізична активність, і (б) формування відчуття безпеки через створення передбачуваного та орієнтованого на дитину середовища.

Принципи встановлення взаємозв’язку (Connecting Principles) покликані покращити (а) усвідомлення родителя/опікуна себе та дитини, (б) залучення та турботливу взаємодію, а також (в) спільну емоційну узгодженість.

Нарешті, Принципи корекції/формування (Correcting [Shaping] Principles) включають як (а) проактивні (превентивні) стратегії, такі як навчання саморегуляції та соціальним навичкам, так і (б) стратегії реагування, що забезпечують ефективну, позитивну та непокаральну відповідь на неприйнятну поведінку дитини (див. Рисунок 1: Таблиця принципів та практик TBRI).

terapiya-osnovana-na-dovirlivih-vidnosinah-tbri-principi-ta-praktikaРисунок 1. Схема інтерактивних принципів TBRI℠, включаючи принципи розширення можливостей, принципи зв'язку та принципи корекції.

Принципи наділення спроможністю (Empowering Principles)

Принципи наділення спроможністю спрямовані на екологічні (тобто пов’язані з навколишнім середовищем) та фізіологічні потреби дитини. Ці принципи враховують той факт, що розум дитини перебуває в її тілі, і що потреби тіла впливають на здатність мозку виконувати завдання вищого рівня.

Принципи наділення спроможністю ґрунтуються на дослідженнях в різних галузях, зокрема на роботах Тіффані Філд щодо важливості дотику, на дослідженнях Стівена Порджеса щодо адаптації нервової системи до середовища (полівагальна теорія), роботах у сфері регуляторних порушень та порушень сенсорної обробки, а також на зусиллях, спрямованих на визначення впливу харчування на психопатологію у дітей.

Екологічні потреби

Відчуття безпеки (Felt-safety)
Недостатньо, щоб просто батьки знали, що їхні діти у безпеці. Відчуття безпеки “реєструється” у дітей фізіологічно та нейрохімічно лише тоді, коли самі діти знають, що вони в безпеці. Підвищена настороженість (гіперпильність) є поширеним явищем серед дітей, які не мали уважного та захисного батьківського догляду впродовж важливих періодів свого розвитку. Можливо, найважливіший урок, який ми засвоїли за роки нашої роботи, полягає в тому, що коли діти відчувають безпеку особисто, вони можуть звільнитися від емоцій, які тримають їх у полоні, і стають відкритими для навчання та розвитку.¹¹,¹²

Передбачуваність (Predictability)
Непередбачуваність і хаос є стресогенними для дітей¹³. Одночасно наявність передбачуваного середовища наділяє дитину спроможністю до розвитку, оскільки зменшує тривогу щодо того, що станеться далі. Один зі способів створити передбачуваність — це запровадження рутинних практик (наприклад, певний порядок для відходу до сну або переходу від однієї діяльності до іншої).

Фізіологічні потреби

Безпечний дотик (Safe Touch)
Регулярний, лагідний дотик є ще одним із принципів наділення спроможністю. Він важливий як для фізіологічного здоров’я, так і для міжособистісних стосунків¹⁴. Безпечне, турботливе доторкання активує рецептори тиску під шкірою, які надсилають сигнали до блукаючого нерву (vagus nervus), що в свою чергу знижує частоту серцевих скорочень і артеріальний тиск і спричиняє розслаблення. Безпечний дотик також стримує гормони стресу, такі як кортизол, покращує засвоєння їжі та травлення, а також стимулює вивільнення серотоніну, який має знеболювальний ефект. Дослідження показали, що безпечний дотик покращує як поведінку, так і біохімію у дітей із різними медичними та психіатричними станами¹⁵.

Сенсорне стимулювання/Фізична активність (Sensory Input/Physical Activity)
Фізична активність нормалізує хімічний баланс мозку, що робить дітей спроможними навчатись та організовувати інформацію. Було доведено, що будь-який повторюваний рух, (наприклад ходьба, їзда на велосипеді, стрибання на батуті або гойдання)¹⁶, підвищує рівень заспокійливих і знижує рівень збуджувальних і стресових нейрохімічних речовин¹⁷. Однак в фізичному навантаженні варто дотримуватися розумних меж, оскільки між втомою та проблемною поведінкою також існує зв’язок¹⁸. Коли дитина надто себе навантажує, аеробна активність переходить у анаеробну. Внаслідок цього нейро-трансмітери виснажуються, що призводить до погіршення поведінки та дисципліни¹⁹. Важливо уважно спостерігати за дитиною і помічати, коли вона втомилася або для неї вже досить.

Принципи встановлення взаємозв’язку (Connecting Principles)

Принципи встановлення взаємозв’язку спрямовані на стосункові потреби усиновлених та прийомних дітей, які часто мають порушення, пов’язані із будуванням взаємовідносин. Зазвичай діти мають дві основні реакції на травму: дисоціація та гіперактивація²⁰. Принципи встановлення взаємозв’язку враховують схильність дитини віддалятися або дисоціюватися як форму самозахисту, і пропонують методи, які залучають дитину, водночас відповідаючи на почуття загрози або страху.

Принципи встановлення взаємозв’язку в моделі TBRI® ґрунтуються на теорії прив’язаності і розумінні важливості ранніх взаємин між батьками та дітьми для оптимального розвитку дитини²¹,²²,²³,²⁴. Вони також спираються на роботи Аллана Шора²⁵,²⁶,²⁷, Даніеля Сіґела²⁸ та Луїса Козоліно²⁹,³⁰. Щодо інтервенцій, існує перетин між принципами встановлення взаємозв’язку та терапіями, заснованими на теорії прив’язаності, такими як Theraplay®³¹, Circle of Security Intervention³² та Child-Parent Psychotherapy³³,³⁴.

Усвідомленість (Awareness)

Спостереження (Observing)
Хоча більшість усиновлених дітей фактично знаходяться у безпечному середовищі в нових домівках, багато хто з них продовжує використовувати неефективні для конкретних ситуацій стратегії, які зазвичай базуються на страху та тривозі. Ці реакції дітей часто в поведінці проявляються як гнів, впертість, непокора або непослух. Також можна спостерігати, як дитина напружує кінцівки, стискає кулаки або має розширені зіниці. Вона може бути в оціпенінні, або фізично віддалитися або, навпаки, проявляти демонстративну поведінку. Під час взаємодії з усиновленою дитиною надзвичайно важливо спостерігати за рівнем її тривожності, інтенсивністю голосу та виразу обличчя³⁵.

Розпізнавання поведінки (Recognizing Behavior)
Багато дітей, які демонструють зовнішньо спрямовану (externalizing) поведінку, мають внутрішні потреби, які вони не можуть вербалізувати, але які залишаються незадоволеними³⁶. Такі діти можуть виглядати  як крихкі та налякані, і часто їх поведінка вимагає все більше уваги, тому що вони переконані, що ніхто їх не розуміє або не дбає про їхні потреби. Під час кожного епізоду неприйнятної поведінки виникають два запитання: Що насправді «говорить» дитина? Що насправді потрібно дитині? Хоча на саму неналежну поведінку слід відреагувати прямо і зразу, важливо робити це чутливо й з розумінням³⁷.

Залучення (Engagement)

Турботлива взаємодія (Nurturing Interaction)
Найкращий шлях до справжньої сутності дитини — це побудова довіри ще в немовлячому віці³⁸. Будуючи стосунки з дитиною важливо звертати увагу на аспекти відносин, які могли бути відсутні в її немовлячому віці. Це може включати турботу про фізичні потреби, увагу до емоційних потреб, чутливість, взаємодійність, віддзеркалення та сенсорне занурення під час людської взаємодії. Дитина з історією жорстокого поводження, швидше за все, отримає набагато більше користі від таких видів взаємодії, ніж від занять з когнітивним змістом.

Ігрове залучення (Playful Engagement)
Основним способом взаємодії має бути ігрове залучення³⁹,⁴⁰. Використовуйте легкий, добрий тон голосу, а також додавайте лагідні ігри та жарти, коли це можливо, оскільки це сприяє розвитку довіри та навчанню дитини.

Принципи корекції поведінки (Correcting Principles)

Принципи корекції поведінки в моделі TBRI® побудовані на основі принципів наділення спроможністю та принципів взаємозв’язку. Саме вони створюють середовище, у якому корекційні заходи можуть допомогти дитині ризикнути відмовитися від неправильних моделей поведінки та сформувати нові моделі. Коли ми додаємо більше структури (встановлюємо правила та границі для поведінки), вкрай важливо одночасно підвищувати рівень турботи. Тепла, ігрова взаємодія в контексті регулярної опіки створює найкращі умови для розвитку дитини⁴¹ і уможливлює позитивні поведінкові зміни через відносини.

Принципи корекції ґрунтуються на когнітивно-поведінковій терапії (КПТ), ефективність якої доведена для широкого спектра дитячих розладів, включно з депресією⁴²,⁴³, агресією⁴⁴,⁴⁵ та посттравматичним стресовим розладом (ПТСР)⁴⁶,⁴⁷. Ці принципи також показали ефективність у наших літніх таборах, сімейних таборах та домашніх програмах для усиновлених дітей з поведінковими проблемами⁴⁸.

Проактивні стратегії (Proactive Strategies)

Емоційна саморегуляція (Emotional Regulation)
У нормально розвиваючихся відносинах «батько-дитина» регуляція (керування та контроль різних аспектів життя дитини) з боку батьків забезпечує не лише фізичний догляд (як-от контроль температури тіла чи харчування), але й стає засобом, за допомогою якого дитина вчиться саморегуляції емоцій та поведінки⁴⁹. Багатьом дітям, які зазнали жорстокого поводження або нехтування, бракувало фізичної регуляції з боку турботливих дорослих і, як наслідок, вони не розвинули навички саморегуляції — ні фізичної, ні емоційної⁵⁰.

Фраза «Перевір, як працює твій двигун?»⁵¹ є інструментом, розробленим ерготерапевтами, який батьки можуть використовувати, щоб навчити дитину усвідомлювати власні потреби і почуття, а також допомогти розуміти, як і коли їй треба взяти себе в руки⁵².

Фрази, що передають життєві цінності (Life Value Terms)
Дитина, яка почала життя без відданого піклуючогося про нього дорослого, засвоїла лише одну просту життєву цінність: виживання. Вона справлялася з труднощами лише на основі інстинктів — можливо маніпуляцій, ухилення або фізичної агресії. Короткі фрази (скрипти), як-от «поводимось з повагою», «з лагідністю і добротою», відображають важливі базові цінності. Ці скрипти створені для простого донесення ключових життєвих цінностей до дитини. З часом і при регулярному використанні ці короткі фрази стають для дитини значущими орієнтирами для оцінки власної поведінки.

(Див. Рисунок 2 для списку термінів, передаючих ці базові життєві цінності, а також коментарі щодо їхнього використання.)

Стратегії перенаправлення поведінки

Рівні реагування на поведінки
У моменти неналежної поведінки чи виклику авторитету дорослого, надання вибору є оптимальним підходом до урегулювання та перенаправлення поведінки. Наш метод «Рівні реагування» (Levels of Response®) допомагає зробити це (див. Рис. 3 для детального опису рівнів реагування). Поведінкові виклики поділяються на чотири рівні: перший рівень — легкий: намагаємось перенаправити поведінку через ігрову взаємодію; другий рівень — помірний: намагаємось перенаправити поведінку через надання вибору; третій рівень — вербальна агресія: пробуємо перенаправити поведінку через фізичне приближення дитини до себе або фразу «обдумай це»; четвертий рівень — фізична агресія: силимося перенаправити поведінку через фізичне переривання агресії.

Повторення (Re-Do’s)
Діти, яким складно регулювати свою поведінку, потребують можливостей для практики правильних реакцій на різні ситуації. Коли виникає потреба для корекції неналежної поведінки, батьки можуть змоделювати для дитини правильну дію. Після того, як дитина «переробить дію правильно», щиро й щедро похваліть її за старання. Якщо практикувати це з елементами гри та потіхи, «зроби це знов, але правильно» може підвищити самооцінку дитини та формувати позитивну поведінку завдяки успішному досвіду. На відміну від повчань, докорів і засоромлення, цей підхід має перевагу в тому, що дає змогу дитині відчути успіх, а також сприяє позитивній, підбадьорливій і плідній взаємодії між дитиною та дорослим.

Висновок

Для дітей, які зазнали ранньої травми, насильства або нехтування, рани минулого завжди присутні та впливають на теперішню поведінку. Представлені тут принципи TBRI® (наділення спроможністю, встановлення взаємозв’язку та корекція поведінки) охоплюють широкий спектр науково обґрунтованих практик для взаємодії з усиновленими дітьми, що мають порушення прихильності та поведінкові проблеми. Вони також походять із досвіду роботи з дітьми, які мають особливі потреби, і подаються тут у надії, що сприятимуть покращенню допомоги дітям в інших ситуаціях. Хоча ці принципи довели свою ефективність у роботі з дітьми, що мають серйозні стосункові порушення та поведінкові проблеми в індивідуальних чи малих групових умовах, наразі вони ще не були емпірично досліджені на великій вибірці дітей. Майбутні дослідження будуть зосереджені на емпіричній оцінці цих принципів як у роботі з усиновленими дітьми, що відносяться до груп високого ризику, так і з іншими групами дітей із проблемною поведінкою. 

Керен Б. Первіс, Шері Р. Парріс, Девід Р. Кросс
Більше інформації про TBRI® на англійській мові ви можете знайти на вебсайті: www.child.tcu.edu

  1. Juffer, F. & van IJzendoorn, M. H. (2005). Behavior problems and mental health referrals of international adoptees: A meta-analysis. JAMA: Journal of the American Medical Association, 293, 2501- 2515. 
  2. Field, T. (2001). Touch. Cambridge, MA: MIT Press. 
  3. Field, T., Hernandez-Reif, M., & Diego, M. (2005). Cortisol decreases and serotonin and dopamine increase following massage therapy. International Journal of Neuroscience, 115, 1397-1413. 
  4. Porges, S. W. (1998). Love: An emergent property of the mammalian autonomic nervous system. Special issue: Is there a neurobiology of love? Psychoneuroendocrinology, 23, 837-861. 
  5. Porges, S. W. (2003). The Polyvagal Theory: Phylogenetic contributions to social behavior. Physiology & Behavior, 79, 503- 513. 
  6. Barton, M. L. & Robins, D. (2000). Regulatory disorders. In C. H. Zeanah Jr. (Ed.), Handbook of infant mental health (2nd ed.); (pp. 311-325). New York: Guilford Press. 
  7. Greenspan, S. I., & Wieder, S. (1993). Regulatory disorders. In C. H. Zeanah (Ed.), Handbook of infant mental health (pp. 280-290). New York: Guilford Press. 
  8. Kranowitz, C. S. (2005). The out-of-sync child: Recognizing and coping with sensory processing disorder, revised ed. Perigree: New York. 
  9. Kaplan, B. J., Fisher, J. E., & Crawford, S. G. (2004). Improved mood and behavior during treatment with a mineral-vitamin supplement: An open-label case series of children. Journal of Child and Adolescent Psychopharmacology 14, 115-122. 
  10. Welsh J. A., Viana, A. G., Petrill, S. A., & Mathias, M. D. (2007). Interventions for internationally adopted children and families: A review of the literature. Child and Adolescent Social Work Journal, 24, 285-311. 
  11. Sroufe, L. A. & Waters, E. (1977). Attachment as an organizational construct. Child Development, 48, 1184-1199. 
  12. Bischof, N. (1975). A systems approach toward the functional connections of attachment and fear. Child Development, 46, 801- 817. 
  13. Perry, B. D. (1994). Neurobiological sequelae of childhood trauma: Post traumatic stress disorders in children. In M. Murburg (Ed.), Catecholamine function in post traumatic stress disorder: Emerging concepts (pp. 253-276). Washington, DC: American Psychiatric Press.
  14. Field, T., Hernandez-Reif, M., & Diego, M. (2005). Cortisol decreases and serotonin and dopamine increase following massage therapy. International Journal of Neuroscience, 115(10), 1397-1413. 
  15. Montagu, A. (1986). Touching: The human significance of the skin. New York: Harper Paperbacks.
  16. Chaouloff, F. (1997). The serotonin hypothesis. In W. P. Morgan (Ed.), Physical activity and mental health (pp. 179-198). Washington DC: Taylor & Francis.
  17. Nabkasorn, C., Miyai1, N., Sootmongkol, A., Junprasert, S., Yamamoto, H,. Arita, M., & Miyashita K. (2005). Effects of physical exercise on depression, neuroendocrine stress hormones and physiological fitness in adolescent females with depressive symptoms. European Journal of Public Health, 16, 179–184
  18. Smith, C. E. (1999). Fatigue as a biological setting event for severe problem behavior. Dissertation Abstracts International: Section B: The Sciences and Engineering, 59(11-B), 6079. 
  19. Purvis, K. B., Cross, D. R., & Sunshine, W. L. (2007). The connected child: Bring hope and healing to your adoptive family. New York: McGraw-Hill. 
  20. Perry, B. D. (2001). The neuroarcheology of childhood maltreatment: The neurodevelopmental costs of adverse childhood events. In K. Franey, R. Geffner, & R. Falconer (Eds.), The cost of maltreatment: Who pays? We all do (pp. 15-37). San Diego: Family Violence and Sexual Assault Institute. 
  21. Bowlby, J. (1969/1982). Attachment and loss: Vol. 1: Attachment. New York: Basic Books. 
  22. Bowlby, J. (1980). Attachment and loss: Vol. 3: Loss. New York: Basic Books. 
  23. Ainsworth, M.D. (1985). Patterns of attachment. Clinical Psychologist, 38, 27-29. 
  24. Egeland, B., Jacobvitz, D., & Sroufe, L. A. (1988). Breaking the cycle of abuse: Relationship predictions. Child Development, 59, 1080-1088. 
  25. Schore, A. N. (1994). Affect regulation and the origin of the self. Hillsdale, New Jersey: Lawrence Erlbaum Associates. 
  26. Schore, A. N. (2003). Affect dysregulation and disorders of the self. New York: Norton & Co. 
  27. Schore, A. N. (2003). Affect regulation and the repair of the self. New York: Norton & Co. 
  28. Siegel, D. J. (1999). The developing mind. New York: The Guilford Press.
  29. Cozolino, L. J. (2002). The neuroscience of psychotherapy: Building and rebuilding the human brain. New York: W. W. Norton & Company. 
  30. Cozolino, L. J. (2006). The neuroscience of human relationships: Attachment and the developing social brain. New York: W.W. Norton & Company.
  31. Jernburg, A. M., & Booth, P. B. (1998). Theraplay: Helping parents and children build better relationships through attachment-based play (2nd ed.). San Francisco: Josey-Bass.
  32. Marvin, R., Cooper, G., Hoffman, K., & Powell, B. (2002). The Circle of Security project: Attachment-based intervention with caregiver-pre-school child dyads. Attachment & Human Development, 4, 107-124.
  33. Lieberman, A. F. (2004). Child-parent psychotherapy: A relationship-based approach to the treatment of mental health disorders in infancy and early childhood. In A. J. Sameroff, S. C. McDonough, & K. L. Rosenblum (Eds.), Treating parent-infant relationship problems: Strategies for intervention (pp. 97-122). New York: Guilford Press.
  34. Lieberman, A. F., Ippen, C. G., & Van Horn, P. (2006). Child- parent psychotherapy: 6-month follow-up of a randomized controlled trial. Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry, 45, 913-918.
  35. Grietens, H. & Hellinckx, W. (2003). Predicting disturbed parental awareness in mothers with a newborn infant: Test of a theoretical model. Infant and Child Development, 12, 117-128. 
  36. Perry, B. D. (1994). Neurobiological sequelae of childhood trauma: Post traumatic stress disorders in children. In M. Murburg (Ed.), Catecholamine function in post traumatic stress disorder: Emerging concepts (pp. 253-276). Washington, DC: American Psychiatric Press. 
  37. Kumpfer, K. L., Alvarado, R., Tait, C., & Whiteside, H. O. (2007). The strengthening families program: An evidence-based, multicultural family skill training program. In P. Tolan, J. Szapocznik, S. Sambrano (Eds.), Preventing youth substance abuse: Science-based programs for children and adolescents (pp. 159-181). Washington, DC: American Psychological Association. 
  38. Harlow, H., F., Harlow, M. K., & Suomi, S. J. (1971). From thought to therapy: Lessons from a primate laboratory. American Scientist, 59, 872-876. 
  39. Panksepp, J. (2000). The riddle of laughter: Neural and psychoevolutionary underpinnings of joy. Current Directions in Psychological Science, 9, 183-186. 
  40. Panksepp, J. (2002). On the animalian values of the human spirit: The foundational role of affect in psychotherapy and the evolution of consciousness. Journal of Psychotherapy, Counseling and Health, 5, 225-245. 
  41. Masten, A. S. (2001). Ordinary magic: Resilience processes in development. American Psychologist, 56, 227-238. 
  42. Stark, K. D., Sander, J., & Hauser, M. (2006). Depressive disorders during childhood and adolescence. In E. J. Mash, R. A. Barkley (Eds.), Treatment of childhood disorders (3rd.ed) (pp. 336- 407). New York: Guilford Press. 
  43. Verdeli, H., Mufson, L., & Lee, L. (2006). Review of evidence- based psychotherapies for pediatric mood and anxiety disorders. Current Psychiatry Reviews, 2, 395-421. 
  44. Lochman, J. E., Powell, N. R., & Whidby, J. M. (2006). Aggressive children: Cognitive-behavioral assessment and treatment. In P. C. Kendall (Ed.) Child and adolescent therapy: Cognitive-behavioral procedures (3rd ed.) (pp. 33-81). New York: Guilford Press. 
  45. Sukhodolsky, D. G., Kassinove, H., Gorman, B. S. (2004). Cognitive-behavioral therapy for anger in children and adolescents: A meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 9, 247-269. 
  46. Cohen, J. A. (2005). Treating traumatized children: Current status and future directions. Journal of Trauma & Dissociation, 6, 109-121. 
  47. Dalgleish, T., Meiser-Stedman, R., & Smith, P. (2005).Cognitive aspects of posttraumatic stress reactions and their treatment in children and adolescents: An empirical review and some recommendations. Behavioural and Cognitive Psychotherapy, 33, 459-486. 
  48. Purvis, K. B., Cross, D. R., Federici, R., Johnson, D., & McKenzie, L. B. (2007). The Hope ConnectionTM: A therapeutic summer camp for adopted and at-risk children with special socio- emotional needs. Adoption & Fostering, 31, 38-48. 
  49. Gergely, G., & Watson, J. S. (1996). The social biofeedback theory of parental affect-mirroring: The development of emotional self- awareness and self-control in infancy. International Journal of Psycho-Analysis, 77, 1181-1212. 
  50. Horowitz, S. M., Simms, M. D., & Farrington, R. (1994). Impact of developmental problems on young children’s exits from foster care. Journal of Developmental & Behavioral Pediatrics, 15, 105- 110. 
  51. Williams, M. S., & Shellenberger, S. (1994). An introduction to how does your engine run: The alert program for self-regulation. Albuquerque, NM: Therapy Works. 
  52. Pollak, S. D., Vardi, S., & Bechner, A. M. P. (2005). Physically abused children’s regulation of attention in response to hostility. Child Development, 76, 968-977. 
  53. Kazdin, A. E. (2005). Parent management training: Treatment for oppositional, aggressive, and antisocial behavior in children and adolescents. New York: Oxford University Press.
  54. Kazdin, A. E., Bass, D., Siegel, T., & Thomas, C. (1989). Cognitive-behavioral therapy and relationship therapy in the treatment of children referred for antisocial behavior. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 57, 522-535.
  55. Swales, M. (2004). Review of child-friendly therapy: Biopsychosocial innovations for children and families. Clinical Child Psychology and Psychiatry, 9, 159-160.