Участь в баталіях через їжу з фокусом на емоційний зв’язок
Одними з найчастіших протистоянь між батьками й дітьми є «битви» через їжу. І я повинна одразу сказати, що це, мабуть, найменш продуктивний спосіб використання своєї енергії. Звісно, наші діти мають навчитися правильно харчуватися. І найкраще вони навчаться цьому, наслідуючи наш приклад. Тож питання в тому, чи я п’ю зранку каву літрами, чи їм щось більш поживне. Отже, перше, що я робитиму — показуватиму прикладом.
Далі: я триматиму вдома лише ті продукти, які є поживними й корисними. І третє: я домовлятимусь із дітьми про компроміси. Наприклад: «Добре, давай з’їмо три «ні, дякую» шматочка* кожної страви на твоєї тарілці, а тоді отримаємо миску фруктів». У цьому питанні я би використовувала саме такий тон. Більшість наших дітей відчували голод ще до народження. Є діти, які зазнали нестачу нормального харчування після народження. Багато дітей жили без їжі. Пошук способів побудови довіри, встановлення емоційного зв’язку, задоволення їхніх потреб — це перший крок до формування в дитини впевненості, що ми задовольнимо її потребу в їжі.
Другий крок — не влаштовувати битви через їжу. Це не та сфера, де варто проявляти свою волю. Буває, що батьки дають дітям на обід під час нашого літнього табору одне й те саме блюдо 3–4 дні поспіль. І поки дитина його не з’їсть — нічого іншого вона не отримує. Я не буду витрачати на це свою енергію. Я хочу, щоб дитина знала: «Я тебе нагодую... Звісно, тобі треба з’їсти щось нормальне, а тоді отримаєш те, що справді хочеш», — але я ніколи не вестиму з дитиною битву через їжу. Обирайте свої битви. А це не та битва, яку можна виграти і при цьому здобути довіру. Змініть стиль життя вашої родини. Змініть якісь усталені порядки. Відрегулюйте, яка їжа доступна у вашому домі. І укладайте компроміси з дитиною щодо того, що вона їсть за вашим столом. Дайте їй зрозуміти, що ви її партнер у всьому. І харчування може бути саме тією сферою, з якої варто почати.
Багато конфліктів, пов’язаних із їжею, які я спостерігала за десятки років роботи виключно з дітьми, що пережили важкі життєві обставини, — багато, якщо не більшість таких конфліктів або мають коріння в минулому досвіді дитини, або пов’язані з сенсорними проблемами. Батьки часто кажуть: «Він такий перебірливий у їжі». Але у дитини можуть бути серйозні труднощі з обробкою сенсорної інформації. Деяким дітям може подобатися тільки те, що за текстурою схоже на яблучне пюре. Це може бути пов’язано з чутливістю у ротовій порожнині, тактильними особливостями. «Мені неприємно цього торкатись». Дитина може відмовлятися від їжі, бо вона має надто сильний для неї запах.
Багато дітей не можуть обробляти сенсорні дані і із-за цього не можуть упоратися із ситуацією. Ми маємо пам’ятати, що будь-яка інформація спершу проходить через сенсорні канали в нижній частині мозку, перш ніж дійти до вищого когнітивного рівня. Відповідно, якщо дитина не може впоратися із запахом чи текстурою, то цей канал залишається зачиненим для подальшої обробки інформації. Виходить, що ми можемо карати дітей за відмову їсти те, що викликає в них реактивність або відразу. У цьому процесі ми втрачаємо великий рівень довіри.
У нас у таборі також були діти, у яких їжа асоціювалася з травмою. Пригадую одну дівчинку, яка перебувала під захистом органів опіки і жила в прийомній сім’ї, яка в той момент про неї дбала. Її прийомна мама поклала їй на обід певний сендвіч. А в дівчинки був страшний травматичний спогад, пов’язаний з цим сендвічем. Її ментор у таборі намагався змусити її з’їсти його, і я втрутилася, сказавши: «Ні, ми так не робимо». Ця дівчинка була настільки збуджена, що не змогла б розповісти мені свою історію навіть під дулом пістолета. Я відвела її вбік і спитала: «Що б тобі хотілося з’їсти? У нас є банани, горіхи, яблука. Що тобі смакує найбільше?». Вона щось обрала, і ми пішли на прогулянку. Після цього вона розповіла мені історію, і вона була жахливою. Для цієї дитини той бутерброд асоціювався з певною травмою.
Я би ніколи не обрала їжу як поле бою. Ось що важливо пам’ятати: їжа — це питання виживання. Наші діти мають знати, що всі їхні базові потреби будуть задоволені. Що би не сталося — ми поруч. Вони можуть довіряти нам. Можливо, їм доведеться піти на компроміс, бо не можна їсти M&M’s на сніданок. Але вони можуть отримати чотири драже M&M’s після яєчні, якщо це допоможе почати процес споживання здорової їжі без битви.
Простими словами: якщо дитина колись відчувала голод або мала інші труднощі, пов’язані з їжею, ця частина мозку залишається гіпер-реактивною до питаннях їжі упродовж усього життя. Можливо, ви бачили дослідження, які проводили в Нью- Йорку через п’ять років після подій одинадцятого вересня. Дослідники зробили МРТ дорослим учасникам трагедії й виявили, що ділянка мозку, яка відповідає за реакції «бий-біжи-завмри» — мигдалеподібне тіло, — усе ще була гіперактивною в усіх дорослих, які брали участь у дослідженні, навіть через п’ять років після травми. Тож не думайте, що ваша дитина ірраціональна. Не думайте, що вона вперта. Не думайте, що вона просто вередує. Чи є в їх поведінці елемент усіх цих речей? Звісно, є — як у кожного з нас. Але чи це головна причина? Дуже часто... найчастіше — ні. Є інші причини, які ми щойно обговорили, і які вимагають від нас співчуття та розуміння, якщо ми хочемо бути партнерами нашим дітям.
* “No thank you bite” – практика, яка використовується батьками та дитячими спеціалістами по відношенню до перебірливих в їжі дітей і полягає в тому, щоб дитина попробувала один кусочок запропонованого продукту перед тим, як ввічливо відмовитись від цього продукту.
